Конфлікт інтересів

Відділ з питань запобігання та виявлення корупції Головного управління ДПС у Черкаській області продовжує надавати роз’яснення положень чинного антикорупційного законодавства. Сьогодні розберемось з поняттям конфлікту інтересів та дотримання вимог законодавства щодо його врегулювання. 

Закон України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції» зі змінами і доповненнями (далі – Закон) визначає наступні поняття:
• потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону);
• реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абзац дванадцятий частини першої статті 1 Закону).

Тобто основними складовими конфлікту інтересів (реального, потенційного) є:
1. приватний інтерес (будь-який майновий чи немайновий);
2. службові/представницькі повноваження (безпосередні та загальнослужбові); 
3. наявність суперечності між ними (для реального конфлікту інтересів).

Приватний інтерес – будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (абзац одинадцятий частини першої статті 1 Закону).

Важливо підкреслити, що Закон допускає необмежене коло обставин та ситуацій, що можуть свідчити про наявність приватного інтересу чи зумовлювати його виникнення за певних умов, адже при наданні визначення приватного інтересу законодавцем використано словосполучення «у тому числі», тобто окреслено лише найбільш типові форми стосунків, які можуть зумовлювати наявність майнового чи немайнового інтересу.

Практично це означає, що кожен службовець при виконанні своїх повноважень повинен брати до уваги увесь спектр своїх не лише правових (юридичних), а й соціальних (приватних) відносин, які зумовлюють виникнення майнового чи немайнового інтересу.

При вирішенні питання щодо наявності приватного інтересу у сфері службових повноважень, як складової конфлікту інтересів, слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв'язки особи, обсяг її службових/представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

При цьому тільки такий приватний інтерес у сфері службових/представницьких повноважень, що може вплинути або впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень, спричиняє виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів.

Окремо слід звернути увагу, що такі відносини могли мати місце у минулому (наприклад, відносини між особами, які перебували у шлюбі, або які вийшли зі складу засновників юридичної особи тощо). Визначальним є спроможність вказаних відносин спричинити виникнення приватного інтересу.

При цьому приватний інтерес може мати своїм наслідком як позитивний вплив (особа має прагнення віддячити тощо) на ситуацію, так і негативний (завдати клопоту тощо).

Законом не встановлюється заборон чи обмежень на наявність приватного інтересу, як такого. Йдеться про дотримання правил етичної поведінки службовця та відповідну оцінку приватних інтересів через призму можливого їх негативного впливу на об'єктивність прийняття рішень чи діянь службовця при реалізації своїх службових чи представницьких повноважень.

Також не слід виходити з того, що джерелом приватного інтересу можуть бути лише приватні, позаслужбові відносини. Приватний інтерес в окремих випадках може виникати й зі службових повноважень, тобто полягати у зацікавленості в ухваленні або неухваленні певних рішень, результатах службових розслідувань, дисциплінарних провадженнях, за наслідком яких особа може понести юридичну відповідальність тощо.

Приватний інтерес може впливати на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових/представницьких повноважень, що є дискреційними.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів держав¬ної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлін¬ського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених норматив¬но-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Ознаки дискреційних повноважень, які, зокрема:
• дають змогу на власний розсуд оцінювати певний юридичний факт, а також обирати одну з декількох можливих форм реагування на нього;
• надають можливість на власний розсуд обирати міру публічно-право-вого впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
• дають змогу особі обрати форму реалізації своїх повноважень;
• наділяють особу правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення.

Суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого, особа, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов'язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.

Таким чином, особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, приймаючи те чи інше рішення (вчиняючи ту чи іншу дію) по суті стоїть перед вибором задоволення публічного інтересу (на користь держави, територіальної громади) або приватного інтересу (власних інтересів, інтересів близьких осіб).

Тому навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об'єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів.

Особи, зазначені у пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону, для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів зобов'язані вживати 4 основні дії:
1. Вживати заходів щодо недопущення виникнення реального та потенційного конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону особи, зазначені у пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону, у тому числі посадові особи юридичних осіб публічного права, зобов'язані насамперед вживати заходів щодо недопущення виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів навіть за умови одночасного прийняття рішення про його врегулювання. При цьому Закон покладає зазначений обов'язок не лише на особу, у якої можливе виникнення конфлікту інтересів, а зобов'язує також і керівника особи уникати прийняття рішень або вчинення дій, що можуть створити передумови виникнення конфлікту інтересів у підлеглого.

2. Повідомляти про наявність реального чи потенційного конфлікту.

З моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, вона зобов'язана повідомити не пізніше наступного робочого дня безпосереднього керівника.

3. Не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів

Працівники, зобов'язані не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів. За порушення зазначеного обов'язку передбачено адміністративну відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1727 КУпАП.
4. Вживати заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, відповідно до частини третьої статті 28 Закону протягом двох робочих днів після отримання такого повідомлення приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

Після отримання рішення керівника відповідній особі слід діяти у суворій відповідності до визначеного заходу врегулювання конфлікту інтересів та роз'ясненого порядку дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

Звертаємо увагу, що видання наказу про врегулювання потенційного конфлікту інтересів не усуває його в діяльності особи, а лише визначає порядок та спосіб дій, яких необхідно дотримуватися з метою недопущення виникнення реального конфлікту інтересів або порушення вимог антикорупційного законодавства. 

Остаточно ситуацію перебування особи у конфлікт інтересів буде припинено тільки у випадку позбавлення відповідного приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службовіпредставницькі повноваження.

Безпосередній керівник, який отримав повідомлення, повинен:
• прийняти рішення щодо врегулювання у підлеглої особи конфлікту інтересів протягом двох робочих днів після отримання повідомлення (частина третя статті 28 Закону);
• повідомити підлеглу особу про прийняте рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів (частина третя статті 28 Закону);
• вжити передбачені Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у підлеглої особи (частина четверта статті 28 Закону);
• якщо йому стало відомо про наявність конфлікту інтересів (від інших осіб, із повідомлень про корупцію, з листів Національного агентства тощо), вжити передбачених Законом заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у підлеглої особи.

Таким чином, згідно з частинами третьою та четвертою статті 28 Закону, врегулювання конфлікту інтересів є безпосередньою сферою відповідальності керівника, рівень якого дозволяє вжити заходів, які б в повній мірі забезпечували запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин, а також передбачити наслідки таких заходів.

Важливо пам'ятати, що цей процес є вкрай відповідальним, адже невірно обраний захід може призвести не тільки до неефективного врегулювання конфлікту інтересів, а й до кваліфікації таких діянь керівника, як неправомірних.

Детальніше із заходами та механізмами запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можна ознайомитись у розділі V «Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів» Закону. 

Також детальні роз’яснення щодо конфлікту інтересів містяться у розроблених Національним агентством з питань запобігання корупції Методичних рекомендаціях від 21.10.2022 №13 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції».